Виховна година до Дня рідної мови для учнів 8 класу
Мета: поглибити знання учнів про багатство мов, формувати розуміння того, що мова – скарб кожного народу; розвивати комунікативну компетентність учнів; виховувати у підростаючих громадян України, любов до рідної мови як неоціненного спадку свого народу, толерантність і повагу до мов та національної самобутності інших народів, почуття патріотизму громадян Української держав
Обладнання: мультимедійна дошка, презентації в програмі Microsoft Power Point, записи пісень
Святково прибрана сцена (плакати, вислови про мову, дитячі малюнки).
Хід уроку
Учень( під музику)
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.
Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Вчитель - Сьогодні, 21 лютого, наша країна разом з усім світом відзначає День рідної мови. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову. Наша мова - одна з найдревніших і найбагатших серед тисяч мов світу. За милозвучністю вона посідає третє місце у світі після французької та італійської. Нею можна висловити все: і найглибші думки, і найпотаємніші почуття.
Учень: Мова наша, мова,
Пісня стоголоса.
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь,
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози "Заповіту".
Вчитель - Чому ж саме 21 лютого ми відзначаємо це свято?
1 ведуча - Саме цього дня в республіці Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту, спричинену урядовою забороною на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у країні став Днем полеглих за рідну мову. У жовтні 1999 року на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у пам'ять про цю подію було запроваджено Міжнародний день рідної мови, який тепер відзначають щорічно цього дня.
Право на рідну мову - одне з головних прав людини, тому розмаїття мов на земній кулі потребує уваги і захисту.
Вчитель- 28 жовтня 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла закон про мови в Україні. В цьому документі українська мова була визнана державною, а стаття 10 Конституції України узаконила українську мову як державну.
2 ведуча - Історія української мови багата на факти заборон, утисків. Довгий час нею забороняли навчання дітей у школі, забороняли розмовляти нею та писати книги. Це гірка правда. Особливої шкоди їй завдавала мовна політика Російської імперії.
Вчитель — Ось перед вами ці "чорні" дати заборони української мови. Царська імперія вела наполегливу війну проти української мови. Забороняв її і Петро І у 1720 році, і Олександр II у 1876 році, а у циркулярі Валуєва 1863 року було написано, що "никакого малоруского наречия не было, нет и не может быть", він думав, що одним розчерком пера може перекреслити цілий народ, заборонити йому розмовляти рідною мовою.
(«Скорботний календар» намультимедійній дошці)
- Всі означені документи з приходом до влади більшовиків у 1917 році були скасовані, але потім русифікація набула нових обертів.
1 ведуча- У 1938 році сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови.
1989 рік - видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як загальнодержавну, чим українську мову було відсунуто на третій план.
Вчитель- Але наша мова жива. Ніякі заборони не змогли її знищити. Вона звучить у школі, вдома, з екранів телевізорів, по радіо. У слові рідної мови прихована та енергія, що розкріпачує людину, робить її незалежною, дає захисток душі і духу.
Учениця читає вірш
Мово моя, невичерпна скарбнице,
Вічне, нев'януче слово,
Дай із глибин мені вволю напитись
Чарів твоїх барвінкових.
Мово моя, просторінь піднебесна,
Сонячна, ясна, красива!
Вірю всім серцем: назавжди воскресла,
Хай розквіта твоя сила!
Мово моя, і проста, й незбагненна,
Втілення думки людської .
Мово, ти - гордість і щастя для мене.
Як я пишаюсь тобою!
Звучить пісня про мову
2 ведуча - Рідне слово! Скільки в ньому чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, закладеної ще нашими славними предками. Кожне слово рідної мови має своє обличчя. Як у квітки, у нього свій аромат, свій колір.
Учні розповідають:
1)Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір і перелісок, чорноліс, байрак.
2) Багато є мов на світі,
Як зірочок на небесах
Та лише одна - єдина
Навіки у нас в серцях.
3) Мелодіями чарівна,
Мов піснею солов'я .
Мені проникає у душу,
Як іскри тепла і добра.
4) Ця мова- весни надія,
Ця мова", мов хрест, свята .
В ній наша віра і мрії,
В ній наша єдина мета!
5) Це наша сила і воля,
Не знає вона перешкод,
Бо сміло несе в майбутнє
Її безсмертний народ!
Вчитель - Любов до рідного краю, мови починається з колиски, з маминої пісні. Під спів материної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і захисники рідної землі, космонавти і вчені, філософи і просто люди. Тож давайте заспіваємо про рідну матінку, рідну хату.
Звучить пісня про матір
1 ведуча - Наші предки "стріляли" словами, наче з лука, і точно влучали в ціль. Протягом багатовікової історії вони склали безліч прислів'їв. Пригадайте прислів'я про мову, слово. ( записані на дошці)
· Слухай тисячу разів, а говори один раз.
· Хто багато говорить, той мало творить.
· Один скаже, другий прикаже.
· Рідна мова-не полова: її за вітром не розвієш.
· Хто своєї мови цурається, хай сам себе встидається.
· Слово до слова - зложиться мова.
· Добре слово краще за гроші.
· Будь господарем своєму слову.
· Птицю пізнають по пір’ю , а людину по мові.
Вчитель - Говорячи сьогодні про рідну українську мову, не можна не згадати про полум'яних синів українського народу, які зберегли її і донесли до нас. Серед цих людей відомі вам Григорій Сковорода, Квітка-Основ'яненко, Леонід Глібов, Іван Франко.
Та найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета, художника Т. Г. Шевченка, великого Кобзаря.
Близько п'ятсот разів видавалися твори Шевченка в Україні після його смерті. Вони перекладені більше як ста мовами світу. Послухайте, яка чудова мова в його віршах.
(Учні розповідають вірші Т.Г.Шевченка)
2 ведуча - Більше 100 віршів Шевченка покладено на музику.
Послухайте пісні "Зоре моя вечірняя" та "Зацвіла в долині"
1 ведуча - Багато слів сказали ми про мову,
Чудову нашу, материнську, калинову,
Яка для нас - життєвий старт...
Адже ж у нас сьогодні свято,
Тож доречний тут і жарт!
Учні розповідають гуморески Павла Глазового
«Перший лист»
Петя Коржик, той, що ходить до 2 класу,
Листа в село накарлякав дядькові Тарасу.
«Добрий день вам, дядьку й тітко! Я ходжу до школи,
І чув, що ви на тім тижні свиню закололи.
Ми вас просимо у гості, татко, я і мати,
І всі разом на вокзалі будем зустрічати.
Я вас перший на пероні між людей побачу:
Держіть в руках банку смальцю і ногу свинячу.»
. «Жорина мрія»
Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:
Намолов ти нісенітниць у домашнім творі.
Вже кінчаєш клас десятий, мислити не вмієш.
Я просив же написати , як,про що ти мрієш .
А що вийшло?Ти надряпав лиш одну сторінку.
Ось ти пишеш: «я мєчтаю підшукати жінку,
Щоб для мене підходящі мала внєшні дані,
Щоб робила в гастрономі чи у ресторані.
Із такою буде класна у сім’ї житуха».
Я читаю, і у мене червоніють вуха.
Це такі нікчемні мрії в хлопця молодого?
Ти один лиш дописатись можеш до такого.
- Чом один? – скривився Жора. – Це в якому смислі…
- Я исав, а батя збоку підбрасував мислі»
«Гаряча філософія»
Не боялася дівулька
Ні лайки, ні бійки.
Закінчила школу на нещасні «трійки»,
Але в мами є знайомий
В університеті.
Будеш ти на філософськім
Вчитись факультеті.
Та, явившись на екзамен,
Ляпнула дівуля,
Що жив колись на Вкраїні
Філософ Каструля.
І сказав екзаменатор,
Вставши із-за столу:
Я вам радив би вступити
В кулінарну школу.
І закінчила дівулька
Курси кулінарні.
Пече тепер пиріжечки
І оладки гарні.
І на кухні порядкує
Рукою твердою,
І не плутає каструлю зі сковородою.
1.Ми – українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших.
2. А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів?
1.Залишилось небагато. Та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас заполонили як не русизми , то американізми. Ми намагаємося вживати нові модні словечка, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими, самим собі здаємось. А хотілося б знати, що про нас думають ті ж американці, коли ми, ламаючи собі язика, намагаємося вимовити те, чого і в природі нашій нам не закладено?
Сценка «На дискотеці»1
· -Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я – Дєня с п’ятой школи. А тєбя як звати? Можна тєбя пригласити на танець? Счас такий музон клас буде – полний отпад! То шо , підем стряхнемось?
· - Вибачте, мені зовсі не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.
· - Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі. Слиш?
· - Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби.
· - Класний музон! А ти шо, медляк ждеш? Тобі медляк нравиться шолі? Ну ти дайош!
· - Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення.
Дівчина пішла.
-От, блін, кльва діваха, але шото ламається. І чого?
1 Ведучий. І справді. Чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.
Сценка «На дискотеці» 2
· - Здрастуйте! Я – Денис із 5 школи. Дозвольте запросити вас до танцю.
· - - Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.
· - - Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються. Це приємно.
Дівчина усміхнулась.
- Перепрошую, у вас , мабуть, таке ж чудове ім’я, як і ваша добра усмішка! Як вас звуть?
· - - Мене звуть Інною.
· - - Чудове ім’я. І вам дуже личить.
Танцюють.
· - Інно, а ви не образитесь, якщо я запрошу вас до наступного танцю?
· - Ви, Денисе,такий чемний хлопець, що вам важко відмовити.
· - Дякую.
1 ведучий. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.
Вчитель - Соромитись рідної мови не можна. Кожна людина повинна пам'ятати звідки вона родом, знати свою історію, свою мову.
Учениця читає вірш
Не цурайтесь мови, люди
Рідного джерельця.
Хай вона струмочком буде
Хай дійде до серця.
Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято,
Соловейком хай співає
В українській хаті.
Бо вона ж така багата,
Українська мова,
Неповторна, і крилата
І така чудова!
І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками,
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.
Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.
Вчитель
- У світі про українську мову кажуть, що вона співуча, солов'їна, багата. І від кожного з нас залежить, щоб жила наша мова, одна з найкрасивіших мов світу.
Йди в тисячоліття, рідна мово,
До сердець і душ людських доходь,
Квітни калиново й барвінково,
Бо на те й благословив Господь!
Звучить пісня
Сценарій до річниці з дня народження Т.Г.Шевченка
''Вічна пам'ять, Тарасе , тобі!''
Актова зала прикрашена рушниками і стіннівками, присвяченими черговій річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.
аК |
2.Ведучий.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами.
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Ви знаєте, що 9-10 березня – дві знаменні дати, які пов’язані з ім’ям Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні ми проведемо літературну вікторину «У вінок Кобзареві», де учні позмагаються на кращого знавця життя і творчості поета.
Але спочатку пригадаємо найважливіші події у житті цієї геніальної людини.
3. Повідомлення учнів про життя і творчість Шевченка.(На мультимедійній дошці представлені факти з біографії митця.)
№ 1. Дитинство. Важка наука
У селі Моринцях на Київщині в убогій кріпосницькій сім’ї Григорія Шевченка 9 березня (25 лютого ст. ст.) 1814 року народився хлопчик Тарас, майбутній великий народний поет. Коли він був ще зовсім малий, батьки його переселились у село Кирилівку (нині Шевченкове).
У тяжких злиднях кріпацького життя минало дитинство Тараса. З малих років у хлопця виявився гострий, допитливий розум. Дуже захоплювали малого Тараса дідові оповідання про героїчне повстання народних мас проти польської шляхти в 1768 році. Образи ватажків Коліївщини — Залізняка й Гонти — глибоко врізались у дитячу пам’ять. Не по-дитячому сумні то були літа. Голодний, обірваний хлопчик самотужки знайомився зі світом. Будучи дитиною Тарас мріяв побачити залізні стовпи, що підпирають небо.
Хлопець підріс, і батько віддав його в науку до дячка. Важкою була ця наука, але малий Тарас успішно подолав її, переносячи разом з тим мужньо всі суворі кари і знущання деспота-дяка. Коли Тарасові було 9 років, померла його мати. Залишившись із малими дітьми, батько одружився з удовою, яка мала своїх троє дітей, і життя в сім’ї стало ще тяжчим. В 11 років залишився Тарас круглим сиротою. Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях. Побувши короткий час пастухом у дяка Павла, пішов Тарас до дячка Боярського за «школяра-попихача», тобто наймита. Тут він рубав дрова, носив воду школярам, а пізніше став ходити читати Псалтир над покійниками. Постійно п’яний дячок знущався зі школярів взагалі й з малого Тараса зокрема. Довго терпів його приниження хлопець, аби тільки вчитися й малювати (у нього в цей час уже прокинулася любов до малювання. У вірші «А. О. Козачковському» згадував поет, як він мережив книжечки, списував твори Сковороди, колядки й виспівував їх. Нарешті хлопець утік від жорстокого вчителя. Пристрасно бажаючи навчитися малювати, він знову шукав учителів. Побувши три дні в Лисинці у диякона-маляра, який примушував його лише носити воду й розтирати фарби, хлопець пішов у село Тарасівку до відомого в околиці дячка-маляра. Але й тут на нього чекала невдача. Маляр, як розповідає Шевченко в автобіографії, «посмотрел внимательно на левую ладонь бродяги, отказал ему наотрез, не находя в нем таланта не только к малярству или к шевству, ниже к бондарству». Повернувся Тарас у Кирилівку і став пасти громадську череду, не залишивши, однак, своїх мрій про малювання. Коли йому було 14–15 років, він знайшов одного маляра в селі Хлипнівці, який погоджувався взяти його в науку, але зажадав на це дозволу від поміщика. А коли Шевченко звернувся до управителя панських маєтків, той, замість дозволу, послав його на панську кухню кухарчуком.
№ 2. У пана
Незабаром кухарчука зробили козачком, тобто слугою молодого пана Енгельгардта. Нескладні були обов’язки козачка. Сиди біля дверей панської кімнати і чекай, поки пан гукне подати вогню, щоб закурити люльку, налити води тощо. Та й тут хлопця не покидала пристрасть до малювання: він крадькома змалював олівцем картини, що прикрашали панські покої. Разом із паном Шевченко виїхав до м. Вільно. Тут з ним сталася така пригода. Пан з панею поїхали на бал. Хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платова, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Він так захопився улюбленою роботою, що не чув, як пани повернулися додому. «Пан,— розповідає Шевченко в автобіографії,— с остервенением выдрал его за уши, надавал пощечин, за то, дескать, что он мог не только дом — город сжечь».
№ 3. Наука у Ширяєва. Викуп з кріпацтва
Весною 1831 року опинився Шевченко в Петербурзі, куди переїхав його пан. Наступного року, зважаючи на невідступні благання, пан віддав його в науку до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяєва, щоб мати свого дворового маляра. Ширяєв брав численні підряди на розмалювання панських будинків, церков, театрів. Учні його жили на горищі, їх нещадно експлуатували. Їм удавалося трохи вчитися живопису, але треба було виконувати дуже багато технічних малярських робіт. Отже, хоч перебування у Ширяєва і було для Шевченка певною наукою, та вона не задовольняла його художніх запитів. Влітку «білими» петербурзькими ночами він став ходити до Літнього саду перемальовувати статуї. В одну з таких ночей1835 року його зустрів земляк художник Іван Максимович Сошенко, який у цей час закінчував Академію мистецтв. Сошенко помітив у ширяєвського учня справжній художній талант і став йому допомагати. Шевченко почав ходити до художника на квартиру, вчитися у нього малювати. Саме Сошенко знайомить Тараса з О. Венеціановим, Є. Гребінкою, В. Григоровичем, К. Брюлловим, В. Жуковським. Благородні друзі зацікавилися обдарованим юнаком і вирішили докласти зусиль, щоб визолити його з кріпацтва. Почалися переговори з паном Енгельгардтом. Він запросив за кріпака 2500 крб. Щоб роздобути цю значну суму, К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського, який розіграли в лотерею, а на виручені гроші викупили Шевченка. Це сталося 22 квітня 1838 року.
№ 4. В Академії мистецтв. Перші твори
Вийшовши на волю, Шевченко вступив в Академію мистецтв і скоро став улюбленим учнем К. Брюллова. Він навчається не тільки живопису, а й слухає лекції в університеті, студіює історію мистецтва, загальну історію, літературу, фізику, фізіологію, зоологію та інші науки.
У роки навчання в Академії мистецтв Тарас надзвичайно швидко росте і як художник, і як поет. Його світогляд формується під впливом тогочасної революційної думки, що йшла від Радищева і декабристів, розвивалося далі у творах Бєлінського і Герцена. Молодий Шевченко опановує багатий світ науки, мистецтва і поезії. Упродовж 1839–1841 рр. він одержує три срібні медалі за свої художні роботи. Перші поетичні спроби Шевченка належать ще до часів перебування його в кріпацтві. З цих спроб збереглась і була надрукована одна балада «Причинна». Після викупу Тарас Григорович захоплено віддається поетичній творчості. З-під його пера виходять поеми «Катерина», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін. 1840 року перші його твори вийшли невеличкою книжечкою під назвою «Кобзар» (у книжці було вміщено 8 творів). У 1841 році видано було окремою книжкою поему «Гайдамаки». У цей же час Т. Шевченко починає писати і російською мовою (поема «Слепая», драма «Микита Гайдай», з якої 1842 року було надруковано уривок, та інші твори).
№ 5. Перша подорож на Україну
1843 року Т. Шевченко поїхав на Україну, де не був 14 років. Відвідав він рідну Кирилівку, був і в інших місцях на Київщині, на Чернігівщині, Полтавщині. Поета глибоко вразило тяжке становище закріпаченого селянства. Т. Шевченко глянув тепер на життя народу не очима підлітка-кріпака, а очима дорослої освіченої людини з передовим політичним світоглядом. Побував поет і в поміщицьких садибах, і в кріпосницьких хатах. Картини дикої сваволі й знущання панів над кріпаками ще більше розпалили в серці поета ненависть до поміщиків. Він звертається до разючої зброї сатири, яку спрямовує проти царизму і поміщиків. Важкі враження від подорожі поета на Україну виразно відбились у творах, написаних у той час. На початку 1844 року Т. Шевченко виїжджає з України.
№ 6. У Петербурзі і знову на Україну (1845–1847)
Повернувшись до Петербурга, Т. Шевченко продовжує навчання в Академії мистецтв. У цей час він пише пристрасну революційну поему «Сон» («У всякого своя доля»). 1845 року митець закінчив Академію мистецтв і поїхав на Україну для постійної роботи. Поет оселився у Києві, але жив тут мало. Він став працювати художником у Київській тимчасовій комісії для розбору стародавніх актів і за дорученням цієї комісії їздив по Україні, змальовував пам’ятки старовини, що збереглися в містах і селах. Побував Шевченко на Київщині, на Полтавщині, Чернігівщині, Волині, Поділлі. Це допомогло йому вивчити край і народне життя. У своїх поетичних творах цього часу («Холодний Яр», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Три літа», «Заповіт» та ін.) поет висловив революційні прагнення народних мас. У цей час у Києві гурток української молоді заснував КирилоМефодіївське товариство (братство). У 1846 році, перебуваючи у Києві, Шевченко зблизився з членами цього таємного політичного товариства і вступив до нього. Весною 1847 року товариство було розгромлено. Царська жандармерія заарештувала членів товариства, і в тому числі й Шевченка, захопивши його на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва.
№ 7. В казематі
Заарештованого Т. Шевченка, як і інших учасників товариства, під конвоєм доставили в Петербург і посадили в каземат. Під час арешту в самого поета та в інших членів Кирило-Мефодіївського братства знайшли в рукописах його революційні твори «Сон», «Кавказ», «Єретик» та ін. Жандарми і цар Микола І, який особисто керував слідством у справі кирило-мефодіївців, виділили з поміж арештованих Шевченка як найбільшого злочинця. Сидячи в казематі, Т. Шевченко не зрікся своїх революційних поглядів. У віршах, написаних в ув’язненні, звучали мотиви стійкості борця і незмінної любові до батьківщини, трудящих.
Слідство закінчилось швидко. Вирок у справі Шевченка був такого змісту: «Художника Шевченка за складання бунтарських і найвищою мірою зухвалих віршів як обдарованого міцною будовою тіла віддати рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів». На цьому вироку Микола І дописав власною рукою: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».
№ 8. На засланні
В Оренбурзі, зустрівшись із земляками, Т. Шевченко читає їм свої революційні вірші («Сон», «Кавказ»), співає пісні. Через кілька днів поет пішки вирушає в Орську фортецю, на місце своєї солдатської служби. Почалося важке життя рядового солдата-засланця. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали революціонера-демократа. «Караюсь, мучуся... але не каюсь»,— відповідає він тим, хто його засудив. З великою небезпекою для себе Шевченко порушує «височайший указ» — малює й складає вірші, записуючи їх у невелику книжечку, яку носив завжди при собі «за халявою». В Орській фортеці поет написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» і низку віршів. У них звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. Поет любив Україну «безталанну», «убогу». Улітку 1848 року Шевченко потрапив до складу експедиції, що мала своїм завданням обслідувати Аральське море. Він як художник повинен був змальовувати береги моря. Восени 1845 року поет повернувся в Оренбург для остаточного опрацювання матеріалів експедиції. Друзі Шевченка клопотали про полегшення його долі, але тут новий удар упав на голову поета. Весною 1850 року за доносом офіцера у нього зробили трус, знайшли зошити з віршами, альбом з малюнками, цивільний одяг і знову заарештували. Понад півроку просидів Шевченко в тюрмі, після чого його заслали в Новопетровську фортецю на березі Каспійського моря. В останні роки заслання поет знову порушив царський наказ і створив низку повістей російською мовою («Художник», «Княгиня», «Музыкант» та ін.). Лише 1857 року закінчилося заслання Шевченка. 2 серпня він покинув Новопетровську фортецю. Десять років заслання підірвали фізичні сили Шевченка, але не зламали його поглядів, його сили як революціонера-борця.
№ 9. Після заслання. Останні роки життя
Весною 1858 року поет прибув у Петербург. Тепло й шанобливо зустріли його друзі й численні прихильники. Він зближається з російськими революціонерами-демократами, які на чолі з М. Чернишевським об’єднувались навколо журналу «Современник». Дружба з цими найпередовішими людьми того часу зміцнила революційні погляди самого Шевченка. Твори, написані поетом після заслання, ще більше загострені проти царизму, проти поміщиків, проти релігії. Весною 1859 року, одержавши після довгих клопотань дозвіл, Тарас Григорович поїхав на Україну. Відвідав Кирилівку, Моринці, побачився з родичами. Побував і в інших місцевостях. Боляче вразила поета картина гіркого життя покріпаченого селянства.
Їдучи на Україну, поет хотів оселитися тут, писати, працювати. Але царська влада і поміщики боялися революційного впливу на селянство і не допустили здійснення цих намірів. В останні роки життя Шевченко хотів улаштувати своє особисте життя й одружитися. Але «земляки й землячки», за висловом поета, перешкодили цьому. Українські пани домагалися, щоб поет одружився з панночкою. Коли ж поет вибрав наречену з простого народу, наймичку, то вони розбили це одруження. 1860 року Тарас Григорович захворів. Стан його здоров’я швидко гіршав, і 10 березня (26 лютого) 1861 року він помер. Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а в травні того ж 1861 року тіло його перевезли на Україну і, виконуючи його заповіт, поховали на горі під Каневом.
Мертвим повернувся Шевченко на Україну, але й могила його наганяла страх на поміщиків. Похорон поета на Україні мав революціонізуючий вплив на народні маси. Серед народу поширювалися легенди, ніби великий поет не вмер, а живий і з’явиться, коли почнеться народне повстання проти поміщиків. Трагічним було життя Шевченка: із 47 років — 24 він провів у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів.
№10. Шевченко і Cумщина
Не дивлячись на те, що з 1831 року Тарас Шевченко жив у Росії, він кілька разів приїздив в Україну. Поет відвідав Ромни, місто славилося своїм Іллінським ярмарком. Ромни він згадував у поемах «Великий льох», «Княжна», «Наймичка». У 1859 році після Шевченко одержав дозвіл відвідати Україну. Він побував у місті Суми та селі Лифине Лебединського району, гостював у поміщика Хрущова, влаштувавшись на відпочинок у маленькій хатинці з солом’яною стріхою. У цій хатинці в 1859 році народилася пісня про козака - бідолаху, який марно шукає і ніде не знаходить долі, - «Ой, по горі ромен цвіте…», тут з’явилися малюнки - пейзажі та портрети. З Лихвина Тарас Григорович їздив у Лебедин.
Місто Глухів вперше Шевченко відвідав на початку лютого 1844 року, коли повертався до Росії з України. Приїздив він сюди і в 1845 році. Першу зупинку в Україні для ночівлі Шевченко зробив у селі Есмань, нині селище Червоне Глухівського району. Через це село Шевченко проїжджав неодноразово, коли добирався з Петербурга в Україну і повертався назад. Прибувши до Глухова, він зупинився у свого приятеля Білявського, який мав хутір Білявщину. Близько двох тижнів гостював Тарас Шевченко у товариша. Свої враження про древнє місто Шевченко описує в повісті «Капітанша». Згадує Тарас Шевченко Глухів і у своїй поемі «Сон» та вірші «Іржавець». Востаннє Тарас Григорович побував тут 26 серпня 1859 року, коли зі своїми приятелями Федором та Іваном Лазаревськими приїхав до Глухова з Кролевця, назавжди залишаючи рідну Україну. Шлях з Кролевця до Севська лежав через Тулиголове, Обложки, Глухів, Хотминівку, Есмань, Пустогород, Фотовиж.
Через два роки, 4 травня 1861 року тим же шляхом, тільки в зворотному напрямі, мешканці міста зустрічали домовину з останками Великого сина українського народу, яку перевозили з Петербурга через Глухів для поховання.
4. Конкурс виразного читання поезій Т. Шевченка
5. Прослуховування пісні на слова Т. Шевченка
6. Перегляд презентації ''Шевченко - художник''.
7.Вікторина.
1. Найвідоміша збірка поета. («Кобзар»)
2. Коли був написаний «Заповіт»? (1845 р.)
З. Де навчався Т. Шевченко? (Петербурзька академія мистецтв)
4. Народився Тарас Шевченко у селі... (Моринці)
5. Як звати батька Тараса? (Григорій)
6. Скільки дітей було у родині Шевченків? (шестеро)
7. Коли вперше було видано «Кобзар»? (1840 р.)
8. Що означає ім'я «Тарас»? (бунтар)
9. Серія картин, видана на кошти Тараса Шевченка. («Живописна Україна»)
10. Художник, який познайомив Т. Шевченка з Брюлловим. (Іван Сошенко).
11. Як звали Тарасових братів? (Йосип і Микита)
12. Скільки років було Тарасові, коли його викупили з кріпацтва? (24 р.)
13. Як називається гора, де похований Т. Шевченко? (Чернеча гора)
14. Де відбулася зустріч Шевченка та І. Сошенка? (у Літньому саду)
15.Яким твором починається «Кобзар»? («Причинна»).
15. Хазяїном Т. Шевченка був пан... (Енгельгардт)
16 Хто був найстаршим із дітей Шевченків? (сестра Катерина)
17. Рік викупу Т. Шевченка з кріпацтва. (1838 р.)
18. Жанр «Тополі», (балада)
19. Як звали Тарасового діда? (Іван)
20. Яким було дівоче прізвище матері Тараса? (Бойко)
21. Рік народження поета. (1814 р.)
22. 3а фахом Тарас Шевчнко був... (художник)
23. Як звали матір Тараса? (Катерина)
24. Батько Тараса був... (стельмахом, чумаком)
25. Як звали подругу дитячих літ Тараса? (Оксана)
26.Чий портрет був намальований, щоб викупити Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)
27. Продовжити: «Поховайте та вставайте...» (Кайдани порвіте...)
28. Прізвище майстра малярних справ, у якого вчився Шевченко. (Ширяєв)
29. Імена Тарасових сестер. (Катерина, Марія, Ярина
5. Фільм.(Новий погляд на Шевченка)
6. Нагородження переможців.
Тема: Що таке гідність та честь
Мета: учні мають засвоїти зміст понять честь,
гідність, уміти тлумачити їх та наводити власні приклади; підвести дітей до
осмислення таких проблем: чому не можна принижувати людську гідність, чому
кожна людина варта поваги, як не втратити гідність; виховувати у п’ятикласників
почуття гідності і честі, уміння поважати ці почуття в інших людях та
бажання й уміння зберігати власну гідність.
Хід
уроку
1. Організаційний
момент
2. Мотивація
навчальної діяльності учнів
У ч и т е л
ь розповідає дітям історію із книги Роберта Т. Кіосакі про
хлопчика з
бідної родини, якого зневажали мешканці маленького
містечка, і
якому священик сказав: не соромся бідності, ти теж син Божий.
Хлопчик став
краще навчатися і доросли став мером того містечка.
— Як ви
гадаєте, чому змінилося життя хлопчика?
Д і т и
можуть сказати, що хлопчик зрозумів, що він такий, як усі, усвідомив свою значимість, зрозумів, що теж
гідний поваги.
У ч и т е л
ь підсумовує відповіді та пояснює дітям, що в цій історії хлопчик змінив своє ставлення до себе,
підняв свою самооцінку, та пояснює, що внутрішня самооцінка особистості, усвідомлення своєї
суспільної значимості називається
гідністю (достоїнство).
3. Робота
над темою уроку
1). Оголошується
тема і мета уроку.
2).
Набуття практичних умінь та навичок.
У ч и т е л ь : Слова „достоїнство” та
„достойний”, як і „гідність” та
„гідний”,
мають спільний корінь. Чого ж насправді достойна, гідна кожна
людина?( гідна
поваги, розуміння, ставлення, як до людини.)
У ч и т е л ь : Як вирозумієте вислів „Кожну
людину оцінюють відповідно до того, як вона сама себе оцінює”? Чи згодні ви, що це дійсно так?
Д і т и
міркують про високу та низьку самооцінку, про те, що потрібно завжди позитивно
ставитися до людини, допомогти, якщо людина
недостатньо
високо себе оцінює.
У ч и т е л ь : Як ви гадаєте, яка людина дійсно
буде оцінюватися
оточуючими?
Д і т и :
коли людина поважає себе, і ця самоповага заснована на повазі до інших.
У ч и т е л ь : Суспільство визнає достоїнства
особи та засуджує те, що
аморальне.
Ви – колектив, маленьке суспільство. Давайте складемо перелік якостей, які допоможуть кожному та
кожній набути більшу цінність для громади, отримати високу оцінку колективу.
Ми вже знаємо,
що кожна людина – це особистість зі своїм характером, звичками, інтересами.
Добре, легко та безпечно жити, якщо поруч чесні, порядні люди.
Кожна людина
здатна на самооцінку. Високо чи низько вона оцінює себе в конкретній ситуації,
залежить від її вдачі, поведінки, обставин. У неї формується певний стандарт
самооцінки – власне відчуття честі і гідності (уявлення, що є гідним чи
негідним, які вчинки вона вважає моральними, а які – аморальними). Цього
морального стандарту вона намагається додержувати й вимагає, щоб його
додержували ті, хто її оточує. Повага до власної честі й гідності з боку інших
– право кожної людини. Тож на уроці з’ясуємо, що таке гідність і честь, чому не
можна принижувати людську гідність, чому кожна людина гідна поваги, як слід
діяти, щоб не втратити власної гідності.
Гідність – сукупність рис, що характеризують
позитивні моральні якості людини; достойність.
Честь – сукупність вищих моральних
принципів (положень, правил, засад), якими людина керується у своїй громадській
та особистій поведінці.
Честь – це незаплямована репутація,
авторитет людини, її чесне ім’я. Честь є професійною (ученого, учня, робітника,
учителя), громадською (громадянина, сім’янина), статево-віковою (дівчинки,
жінки, хлопчика, чоловіка) та ін. Кажуть, що честь нас вчить солідарності з
ближніми, а гідність – відповідальності перед дальніми.
Отже, між поняттями честь і гідність існують певні відмінності. Які саме?
Знайдіть етичну істину в народній моралі.
Як
ворона дітей правди навчала
Казка
Рубали ліс.
Ворона переносила своїх дітей через річку на другий берег. Несе вона перше
вороненя й питає: “Чи ти мене будеш так любити, як я тебе?” Воно їй відказує:
“Буду”. Ворона і пустила його у воду.
Те ж сталося
й з другим.
Несе вона
третє й питає: “Чи будеш ти мене так любити, як я тебе?” А воно й каже: “Ні,
мамо, ж я буду мати своїх дітей, то їх любитиму так, як ти мене”.
Ворона й
перенесла його на нове місце. А брехунів потопила.
Чи чесними були перше й друге вороненята? Доведіть, що
вони виросли б брехунами, негідниками. Що осуджує казка? Якими треба бути з
батьками? Ворона – жорстока? Подискутуйте.
Вчить народний досвід.
Чесному
всюди честь, хоч і під лавкою.
Краще чесно,
як безчесно.
Батьком-матір’ю
не хвались, а хвалися честю.
Хай буде
бідно, аби гідно.
VІІ. Застосування учнями знань і дій у
стандартних умовах з метою засвоєння навичок
Творча робота Придумайте початок розповіді.
Десять доларів
Степан уже
збирався зачинити хімчистку. Враз побачив поліційне авто, що зупинилося перед дверима.
Появилися два дужі поліцейські. З ними був і той пан.
– Що ж я
зробив? – подумав хлопець перелякано.
Ходи з нами,
– наказали йому.
Степан
почувався, як справжній злочинець. Ніхто не промовив ні слова під час поїздки.
Машина
зупинилася. Степан помітив, що це була місцева телевізійна станція. Збентежений
хлопець опинився на сцені перед якимись апаратами. Той пан щось хутко говорив,
а тоді звернувся до нього:
– Як ти
звешся, юначе, і скільки тобі літ?
– Хто, я?
Степан. Мені – шістнадцять.
– Скажи, що ти
бачив у лівій кишені моєї куртки?
– Я знайшов
десять доларів.
– І що ти з ними зробив?
– Як вичистив пляму, то поклади гроші на те саме
місце. Тоді пан дуже привітно посміхнувся і промовив:
– Я власник цієї станції, звуся Едвард. Тут маєш чек
на сто доларів за твою чесність. Але це ще не все, на цілий рік матимеш за
кожну почищену мені річ по десять доларів. Степане, усміхнися. На тебе
дивляться тисячі людей (За Л. Душенко).
§ Як ви вважаєте, чи пан навмисне залишив
гроші в кишені, чи, може, випадково?
Що переконує нас: хлопець має почуття честі й
гідності?
4.Узагальнення
вивченого
Василь Симоненко – Кривда (новела)
У Івася
немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Він
росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючий росі.
Любить
квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в
грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно —
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.
Ну,
нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, —
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова…
Раз
Івась на толоці грався,
Раптом глянув — сусіда йде.
— Ти пустуєш тута, — озвався, —
А тебе дома батько жде…
Біг
Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п’ятах
Пелюсткова його душа.
На
порозі закляк винувато,
Але в хаті — мама сама.
— Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..
Раптом
стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід —
Догадався, чому єхидно
Захихикав сусіда вслід.
Він
допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А
вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав…
Бо ж
немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі…
Як ви
оцінюєте вчинок сусіда?
Чи потрібно
засуджувати хлопчика?
Додатки
Ситуація 1
Наприкінці
великої перерви Богданчик йшов мимо їдальні і побачив на
підлозі
зім’яті папірці. Він підняв їх, щоб кинути в урну, але побачив, що це
гроші – дві
гривні. Богданчик зрадів знахідці, адже мама дала йому сьогодні
тільки 50
копійок, і зайшов до їдальні. Назустріч йому – хлопець із
паралельного
класу, що із заплаканими очима запитує, чи не знаходив він дві
гривні, які
мама дала йому на обід, а він тільки-но загубив у черзі.
Що можна зробити
в цій ситуації:
§ Сказати: „Маша-розтєряша, будеш
наступного разу уважнішим”,
і забрати
гроші собі, адже тебе ніхто не бачив.
§ Віддати 1 гривню, сказавши, що
знайшов біля входу, а другу забрати
собі.
§ Віддати дві гривні, але попросити,
щоб хлопець розповів всім, що це
саме ТИ
знайшов та віддав гроші.
§ Віддати 2 гривні і сказати „Не плач,
ось твої гроші, я знайшов їх біля
їдальні”.
Ситуація
2
Тарас живе з
мамою, яка змушена працювати медичною сестрою на
півтори
ставки, щоб вистачало грошей на їжу. Нові іграшки йому купують
рідко. Він
часто заходить у магазин іграшок, що неподалік його будинку.
Одного разу,
коли охоронець відвернувся, Тарас схопив машинку із пультом керування, заховав її під куртку та
вибіг із магазину. Він почув позаду крик покупця: „Дивіться, хлопець біжить, може, він щось
прихопив!” та кроки охоронника,
що побіг за ним.
Що можна
зробити в цій ситуації:
§ Бігти якомога скоріше, завернувши за
ріг, щоб тебе не наздогнали.
§ Викинути іграшку в урну і йти по
вулиці, немов би нічого не сталося.
§ Заховати у кишеню пульт керування
(може, ще стане у пригоді),
повернутися
до магазину, заплакати та попросити пробачення.
§ Повернутися до магазину, віддати
машинку із пультом керування та
попросити
пробачення.
Ситуація 3
Олеся йшла
додому після занять гуртка, які вона відвідує разом із кращою
подругою
Оленкою. Вона зупинилася біля кіоску, де на прилавку побачила
різноманітні
заколки, обручі, сережки та каблучки, на які мама їй не давала
грошей.
Каблучки лежали у гарній шкатулці і були у формі сердечка, із
червоними та
синіми камінчиками. Вона попросила приміряти одну, другу, а потім продавщиця заговорила із
жінкою та відвернулася. Несподівано для себе Олеся схопила дві каблучки („можна якраз Оленці
нарешті зробити подарунок, і
собі залишиться!”) в ліву руку, віддала шкатулку і пішла. Вона йшла вулицею, а серце в неї калатало
так голосно, що здавалося, його чують всі люди поряд.
Що можна
зробити в цій ситуації:
§ Йти якомога скоріше додому, щоб тебе
не наздогнали.
§ Викинути каблучки в урну і піти
додому, немов би нічого не сталося.
§ Заховати одну каблучку, повернутися
до кіоску та вибачитися,
пояснивши,
що взяла випадково.
§ Повернутися до кіоску, віддати
каблучки та просити у продавщиці
пробачення.
Ситуація 4
Вчителька
доручила Марічці як черговій на перерві зібрати зошити із
творами по
літературі. Вона із цікавості заглядала у деякі зошити, що ж там написано. У
зошиті Катрусі вона побачила складений вчетверо аркуш, розгорнула та прочитала.
Це був лист до Катрусиної подруги у іншому місті, у якому вона розповідала про
подробиці відносин між хлопцями і дівчатами у класі, а також про особисту
таємницю стосовно її друга.
Що можна
зробити в цій ситуації:
§ Покласти листа на місце і нічого
нікому не казати.
§ Покласти листа на місце і нічого
нікому не казати, а у слушну мить натякнути Катрусі, що знаєш її таємниці.
§ Розповісти однокласникам, що про них
пише Катруся своїй подрузі, а, може, почитати їм листа.
§ Вибачитися перед Катрусею за те, що
ненавмисне прочитала її особистого листа.